Поетичний діалог Бориса Олійника з читачем і світом

Анотація

У статті виявлено діалогічну позицію Бориса Олійника, що була експлікована у віршах за допомогою звертань, присвят, розмовних інтонацій. Встановлено, що автор вступав у діалог із багатьма адресатами: Богом, усім світом, Європою, слов’янами, сербами, Україною, народом, учителями, друзями, рідними, однодумцями й опонентами. Найбільше віршів і щиросердних звірянь поет присвятив матері, яка змушена була після загибелі чоловіка в роки Другої світової війни сама виховувати сина.

Відзначено внутрішній діалогізм художнього мислення автора, який вдавався до автокомунікації, щоб зважити свої життєві кроки, щоб не зійти з обраного шляху. Простежено відкритість громадянської позиції поета, готовність почути іншого: не лише однодумця, а й опонента. Встановлено, що категорія іншого як адресата та співрозмовника реалізована в його ліриці завдяки незлитості голосів усіх учасників поетичної комунікації. З’ясовано, що діалог для Бориса Олійника був формою пізнання світу і самого себе, виявлення своєї життєвої позиції. Введення у вірш «чужого» слова змушувало автора максимально експлікувати позицію адресанта, а прагнення бути почутим – висловлюватися зрозуміло і просто. Зроблено висновок про те, що поетичний текст Бориса Олійника присутній у соціально-духовному контексті нашої доби і знаходить собі все нових співрозмовників.